Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2007 році

З метою дослідження доступності для населення послуг охорони здоров’я, ліків та медичних товарів, а також отримання інформації щодо самооцінки здоров’я та рівня захворюваності населення, Держкомстатом України у жовтні 2007р. проведене опитування осіб, які входять до складу 10,6 тис. домогосподарств, що брали участь у вибірковому обстеженні умов їхнього життя. Результати обстеження доповнюють систему показників охорони здоров’я, які регулярно досліджуються органами статистики.

Підсумки опитування, розповсюджені на всі домогосподарства України, свідчать, що дві п’ятих населення, як і в 2006р., оцінювало стан свого здоров’я як “добрий” (додаток 1). Найвища частка таких осіб (73–65%) була серед дітей до 14 років (за оцінкою батьків), підлітків, чоловіків та жінок у віці 18–29 років. Добрий стан свого здоров’я серед населення у працездатному віці відмітили кожен другий чоловік та четверо з дев’яти жінок.

У середньому кожна друга особа серед дорослих вважала стан свого здоров’я “задовільним”. Такий стан здоров’я мала майже кожна третя дитина у віці до 14 років та кожний четвертий підліток у віці до 18 років.

Оцінила стан свого здоров’я як “поганий”, як і в попередньому опитуванні, кожна восьма пересічна особа. Найбільша частка населення, яке погано себе почувало, спостерігалася серед осіб непрацездатного віку – так оцінили стан свого здоров’я 30% чоловіків та 35% жінок (проти 34% та
38% – у 2006р.).

Самооцінка стану здоров’я міським та сільським населенням

Порівняння самооцінки здоров’я серед міського та сільського населення свідчить, що серед останніх в усіх статево-вікових групах частка осіб, які почували себе добре, вища. Це пов’язано зі значно меншим негативним впливом несприятливих екологічних, техногенних факторів та психоемоційних перевантажень, притаманних способу життя мешканців сучасних міст, особливо мегаполісів. Найбільша частка населення, яке оцінило стан свого здоров’я як “добрий”, відмічена у Львівській, Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській областях, в Автономній Республіці Крим та у Рівненській області (60–50%), найнижча – у Чернігівській, Харківській, Запорізькій, Донецькій областях, у м.Севастополі, у Сумській, Черкаській областях та у м.Києві (36–29%). Для регіонів останньої групи характерні високий рівень урбанізації та розвитку промисловості, а також – вища порівняно з середньою по країні частка осіб похилого віку у структурі населення. Крім того, слід зазначити, що рівень бідності за останні декілька років у цих регіонах (за виключенням Донецької, Харківської областей та м.Києва) був вище середнього рівня по країні.

Кожні сім з десяти осіб повідомили, що у 2007р. хворіли (додаток 1). Найнижча частка таких осіб склалася, як і у 2006р., серед чоловіків у віці 18–29 років (відповідно 53% і 49%). Найвищий рівень захворюваності зберігався серед дітей у віці 3–6 років (відповідно 85% і 80%) та серед жінок і чоловіків непрацездатного віку – відповідно 90% та 83%, що на 0,7 в.п. у кожній групі більше, ніж у 2006р. В усіх статево-вікових групах захворюваність міського населення була значно вищою, ніж сільського.

Більшість осіб, які перенесли захворювання, відмітили їхні негативні довготермінові наслідки: кожна шоста особа відмітила їхній вплив на повсякденну працездатність (у 2006р. – майже кожна п’ята), близько третини, як і в 2006р., – на життєву активність, тобто можливість займатися фізичною працею, відвідувати культурні заклади, вести активний спосіб життя. За даними опитування негативний вплив перенесених захворювань на повсякденну працездатність більш поширений серед сільського населення порівняно з міським.

Із загальної кількості опитаних осіб 34% (у 2006р. – 36%) мали хронічні захворювання або проблеми зі здоров’ям (додаток 2). Найбільш поширеними були гіпертонія, серцеві захворювання – про наявність однієї з цих хвороб повідомила відповідно кожна третя особа, яка має хронічні захворювання. Кожна сьома особа серед тих, які мають проблеми зі здоров’ям, хворіє на артроз або артрит (у т.ч. ревматоїдний), кожна одинадцята – має захворювання з груп хронічного бронхіту, емфіземи легенів, кожна дванадцята – має виразку шлунка або 12-палої кишки. Серед мешканців міст, які мають хронічні захворювання або проблеми зі здоров’ям, більш поширені, порівняно з сільським населенням, бронхо-легеневі захворювання, алергія (за виключенням алергічної астми), хвороби органів травлення, гіпертонія, алергічна астма, діабет та інсульт.

Найвища частка хронічних хворих або осіб, які мають проблеми зі здоров’ям, спостерігалася серед жінок та чоловіків непрацездатного віку (відповідно 75% та 66%), жінок 30–54 років та чоловіків у віці 30–59 років (34% та 30%). Такі хронічні захворювання як гіпертонія, серцеві захворювання, артроз, артрит (у т.ч. ревматоїдний), діабет, катаракта більш притаманні особам старших статево-вікових груп. Серед дітей та підлітків у віці до 18 років, які мають хронічні захворювання, кожний четвертий хворий на хронічний бронхіт, кожний восьмий має серцеві захворювання, кожний дванадцятий хворий на алергію (за виключенням алергічної астми). Серед чоловіків у віці 30–59 років, які повідомили, що мають хронічні захворювання або проблеми зі здоров’ям, кожний п’ятий страждає на гіпертонію або має серцеві захворювання, кожний сьомий має виразку шлунка або 12-палої кишки, кожний дев’ятий хворий на хронічний бронхіт, емфізему легенів та артроз, артрит (в т.ч ревматоїдний). Серед жінок у віці 30–54 років майже кожна третя потерпає від гіпертонії, кожна п’ята має серцеві захворювання, кожна дев’ята має артроз артрит (в т. ч. ревматоїдний) та страждає від мігрені або частого головного болю.

За даними опитування частка домогосподарств, в яких хто-небудь потребував медичної допомоги, порівняно з 2006р. практично не змінилася і становила 96%. Повідомили, що протягом року зверталися за медичною допомогою майже чотири з п’яти опитаних осіб. Серед цих осіб 95% повідомили, що зверталися до поліклініки (крім стоматолога), 11% – до стоматолога у державній медичній установі, 5% – до приватного стоматолога, по 3% – до сімейного лікаря у поліклініці та швидкої медичної допомоги. Відвідали платну медичну установу або лікаря з приватною практикою (крім стоматолога) лише 2% осіб, які зверталися за медичною допомогою. Звернулися за допомогою до народного цілителя, гомеопата, знахаря, екстрасенса і т.ін. – 0,6% таких осіб (додаток 3).

Доступність медичної допомоги значною мірою залежить від фінансової спроможності домогосподарств. Частка осіб, які скористалися послугами приватного стоматолога або звернулися за медичною допомогою до платної медичної установи чи приватного лікаря (крім стоматолога) становила від 3% до 1% від числа тих, які зверталися за медичною допомогою у групі 10% найменш забезпечених за рівнем середньодушових загальних доходів домогосподарств і серед домогосподарств, середньодушові загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму. У групі більш забезпечених домогосподарств десятого дециля частка таких осіб була в 3–4 рази більшою.

Із загальної кількості осіб, які повідомили, що зверталися до лікаря протягом останніх 12 місяців, майже троє з п’яти пояснили це хворобою або проблемою зі здоров’ям, майже двоє з п’яти осіб – необхідністю проходження профілактичного огляду, 1,4% – необхідністю отримання документу, сертифікату, листа-довідки та іншими адміністративними причинами, 1,3% – необхідністю поновити рецепти, 1,2% – нещасним випадком або травмою.

За даними опитування у жовтні 2007р. частка домогосподарств, які повідомили про випадки неможливості задовольнити потреби в отриманні медичної допомоги, склала 18% від загальної кількості домогосподарств, що на 5 в.п. більше, ніж у 2006р. (додаток 4).

Основною причиною недоступності окремих видів медичної допомоги переважна більшість домогосподарств, як і в попередньому опитуванні, вказала занадто високу вартість ліків, медичних товарів, послуг охорони здоров’я. Кожне п’яте серед найменш забезпечених домогосподарств першої децильної групи та кожне четверте серед домогосподарств, середньодушові загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму, при потребі не змогли отримати ліки, медичні товари та послуги, в той час як серед більш забезпечених домогосподарств десятого дециля – кожне одинадцяте (додаток 5).

Серед домогосподарств, у складі яких були особи, які потребували медичної допомоги, але не змогли її отримати, три чверті респондентів повідомили про випадки неможливості придбання необхідних, але занадто дорогих ліків. Така ситуація склалася, як і у 2006р., в кожному восьмому пересічному домогосподарстві.

Залишаються проблеми з доступністю послуг лікарів. В кожному другому домогосподарстві, в якому хто-небудь з членів при потребі не отримав медичну допомогу (у кожному десятому пересічному), хворі не мали можливості відвідати лікаря. У чотирьох з п’яти таких випадків опитувані пояснили це високою вартістю послуг, у кожному одинадцятому – відсутністю медичного спеціаліста потрібного профілю (у сільській місцевості – 16%), у кожному тринадцятому – занадто довгою чергою.

Дев’ять з десяти домогосподарств, які при потребі у придбанні медичного приладдя, відвідуванні стоматолога, протезуванні, проведенні медичних обстежень та отриманні лікувальних процедур змушені були відмовитися від цих видів медичної допомоги, зазначили причиною відмови високу їх вартість.

Кожне третє (у 2006р. – кожне шосте) домогосподарство (відповідно 7% та 2% усіх домогосподарств), члени яких потребували, але не отримали медичної допомоги, повідомило про випадки недоступності для хворих членів родини необхідного лікування у стаціонарних лікувальних установах. Майже всі такі домогосподарства вказали, що вимушена відмова від належного лікування викликана занадто високою його вартістю. Одночасно, серед осіб, які перебували на стаціонарному лікуванні, як і раніше, дев’ять з десяти брали з собою до лікарні медикаменти, більше, ніж три чверті – їжу, кожна третя з п’яти осіб – постільну білизну. Частка осіб, які не брали нічого з перерахованого, як і раніше, склала лише 6%.

За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у січні–вересні 2007р. основну частину ліків та медичного приладдя населення купувало в аптечних закладах, а медичні послуги надавалися громадянам переважно лікувальними установами. Разом з тим, кожна п’ятнадцята гривня (у січні–вересні 2006р. – кожна чотирнадцята) з коштів, витрачених населенням на оплату послуг охорони здоров’я, була направлена на оплату послуг, отриманих у неформальному секторі економіки (на хабарі, грошову винагороду громадянам, які займаються наданням медичної допомоги без відповідного юридичного оформлення цієї діяльності тощо).

За оцінкою опитаних на стан здоров’я населення негативний вплив продовжують чинити наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС (додаток 6). Серед опитаних 53% осіб (у 2006р. – 55%) повідомили, що, за їх думкою, на стан їх здоров’я частково або серйозно вплинули наслідки цієї катастрофи. Частка таких осіб вища, порівняно з іншими регіонами, у м.Києві, Закарпатській, Черкаській, Волинській, Чернігівській, Вінницькій, Житомирській, Київській, Тернопільській, Рівненській, Кіровоградській та Сумській областях (98%–59%).

Оцінили як “частковий” вплив на здоров’я наслідків аварії половина населення, серед якого 4% повідомили, що отримують виплати, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Серйозний вплив наслідків відмітили, як і у 2006р., 3% опитаних осіб, серед яких кожна п’ята особа (у 2006р. – кожна шоста) повідомила, що отримує відповідні виплати. Відсутність будь-якого впливу на стан здоров’я відмітила, як і в попередньому опитуванні, майже кожна друга особа, серед яких 0,2% (0,3%) отримують чорнобильські виплати.

Здоров’я конкретної людини в значній мірі залежить від способу її життя, наявності шкідливих звичок, зокрема – тютюнокуріння.

За даними опитування шкідливу звичку курити, як і у 2006р., має, незалежно від рівня матеріальної забезпеченості, чверть населення у віці 12 років і старшому (додаток 7). Кожен третій громадянин з тих, які мають цю звичку, курить понад 20 років.

Порівняно з 2006р. зменшилася частка осіб, які курять 16 і більше років, та зросла частка осіб з менш тривалим стажем куріння.

Серед дорослих чоловіків курять, як і у 2006р., майже кожні три з п’яти осіб у віці 18–59 років, кожна третя особа непрацездатного віку. Слід відмітити, що порівняно з 2006р. серед дорослих чоловіків в усіх статево-вікових групах частка таких, які курять, зменшилася на 0,3–2,8 в.п. Серед жінок тютюнокуріння найбільш поширене в активному дітородному віці: як і в 2006р., повідомила, що курить, кожна дев’ята жінка у віці 18–29 років. Викликає також занепокоєння куріння дітей та підлітків: за даними опитування курять 0,8% дітей 12–13 років, 1% хлопців та 0,4% дівчат у віці 14–15 років. Як і в попередньому році, серед підлітків у віці 16–17 років курять 16% хлопців та 3% дівчат.

Майже кожні двоє з п’яти осіб, які курять, у середньому викурюють за добу від 16 до 20 сигарет, майже третина – від 6 до 10 сигарет.

Програмою опитування було передбачене вивчення питання щодо народжуваності дітей жінками у віці 15 років і старшому (додаток 8). Підсумки дослідження свідчать, що чотири з п’яти жінок такого віку за своє життя народжували дітей. Найчастіше першу дитину жінки народжували у віці 20–24 роки (майже кожні три з п’яти матерів). У віці 15–19 років первістка народила майже кожна п’ята жінка; у віці 25–29 років – кожна шоста; у віці 30 років і старшому народили вперше 5% жінок, які народжували дітей.

За даними опитування, частка жінок, які народжували дітей, зросла порівняно з попереднім опитуванням у жовтні 2006р. на 1,4 в.п., причому збільшення відбулося в основному за рахунок міських жінок, серед яких цей показник зріс на 1,9 в.п., тоді як серед сільських він збільшився лише на 0,5 в.п.

За даними демографічної статистики народжуваність в Україні зросла з 9,8 народжених на 1000 жителів у 2006р. до 10,2 – у 2007р. Це найвищий рівень народжуваності за останні 14 років. Така ситуація пояснюється як вступом у найбільш активний репродуктивний вік (20–24 роки) жінок
1983–1987рр. народження (в ці роки спостерігалася найбільша, починаючи з 1963р., кількість народжених дівчаток), так і можливим впливом збільшеного з квітня 2005р. розміру виплат одноразової допомоги при народженні дитини.

Майже половина жінок повідомили, що народили двох дітей, 39% – одну дитину, і лише 13% – народили трьох і більше дітей. При цьому частка матерів, які народили трьох і більше дітей, вища серед сільських жінок, ніж серед міських. У сільській місцевості народили трьох дітей 15% жінок проти 7% – у містах, чотирьох – відповідно 4% і 0,9%, п’ять і більше – 3% і 0,5%.

Слід відмітити, що серед жінок, які народжували дітей, збільшилася частка таких, які народили одну дитину і зменшилася частка матерів, які народили двох і більше дітей.

Майже в усіх регіонах країни переважала частка жінок, які повідомили, що народили двох дітей. Найбільша частка жінок, які народили одну дитину, – у м.Севастополі, м.Києві, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях, Автономній Республіці Крим, Полтавській, Миколаївській, Кіровоградській, Одеській та Черкаській областях (57%–39%), трьох і більше дітей – у Житомирській, Хмельницькій, Чернівецькій, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернігівській, Львівській та Рівненській областях (25%–16%).