Самооцінка домогосподарствами доступності окремих товарів та послуг

З метою аналізу якості життя населення Держкомстатом України у жовтні 2007р. проведено модульне опитування 10,6 тис. домогосподарств, які брали участь у вибірковому обстеженні умов їх життя, щодо сприйняття населенням ознак бідності та депривації (позбавлення) за існуючих у суспільстві стандартів.

Програма дослідження передбачала визначення найбільш розповсюдженого уявлення серед населення щодо ознак бідності та позбавлення, а також аналіз ступеню поширення серед домогосподарств проявів позбавлення в частині можливостей задовольнити не тільки мінімально необхідні фізіологічні потреби, а й потреби, пов’язані з розвитком особистості та забезпеченням належного рівня комфортності існування.

Дослідження передбачало вивчення думки респондентів щодо 46 ознак бідності (див. додаток), які висвітлювали такі напрями:

·    економічна депривація (позбавлення):

- за харчуванням (недостатність коштів для забезпечення певної якості харчування);

- за непродовольчими товарами (недостатність коштів для придбання необхідних недорогих товарів та відсутність їх певних видів);

- за житловими умовами (відсутність нормальних житлових умов, певних зручностей, недостатність коштів для покращання житлових умов);

- у сферах охорони здоров’я, освіти та відпочинку (недостатність коштів для отримання необхідних недорогих товарів та послуг);

- за можливостями задоволення через нестачу коштів інших важливих потреб.

·    розвиток інфраструктури як ознаки географічної доступності послуг та бар’єрів негеографічного характеру, які визначають позбавлення за доступом.

Аналіз результатів опитування передбачав групування ознак за їх пріоритетністю для формування суспільної думки щодо бідності.

Незалежно від місця проживання та наявності дітей найбільша частина домогосподарств (98%) вважала ознакою бідності недостатність коштів для придбання найнеобхідніших недорогих продуктів харчування. Позбавлення у сфері розвитку інфраструктури найчастіше респонденти пов’язували з ознакою незабезпеченості населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги.

Значна частина респондентів (90–96%) пов’язувала бідність з позбавленнями, викликаними фінансовою неспроможністю домогосподарств:

-  забезпечити споживання рибних або м’ясних страв один раз на тиждень;

-  оновити за потребою верхній одяг та взуття для холодної пори року для дорослих один раз на 5 років; придбати за потребою новий одяг та взуття для дітей;

-  своєчасно придбати необхідні предмети особистого догляду та побутової хімії;

-  купити телевізор або холодильник (за їх відсутністю);

- мати будь-яке окреме помешкання, житло в нормальному стані; збільшити наявну житлову площу, що не перевищує 5 кв.м. на особу; підтримувати достатньо теплу температуру у своєму житлі протягом опалювального сезону; своєчасно сплачувати рахунки за житло або послуги з його утримання; здійснювати за потребою терміновий ремонт житла;

- оплачувати послуги невідкладної платної медичної допомоги, лікаря у медичному закладі та призначені ним обстеження та процедури, життєво необхідну хірургічну операцію або лікування в стаціонарі (за відсутністю таких послуг на безоплатній основі), недорогі стоматологічні послуги; купувати ліки та медичне приладдя, призначені лікарем;

-  забезпечити членам домогосподарства, за необхідністю, отримання будь-якої професійної освіти, отримання дитиною хоча б неповної середньої освіти, оскільки вона вимушена рано розпочати працювати; надати дитині можливість продовжити навчання після отримання неповної середньої освіти.

Ознаками позбавлення щодо розвитку інфраструктури в умовах сучасних суспільних стандартів значна частина респондентів (92–96%) вважала відсутність поблизу житла медичної установи, аптеки, дошкільних закладів, об’єктів роздрібної торгівлі, відділень зв’язку, відсутність у населеному пункті закладів, які надають побутові послуги, а також відсутність регулярного щоденного транспортного сполучення з іншим населеним пунктом із більш розвиненою інфраструктурою.

Наступною за значимістю в уявленні населення щодо бідності була група таких ознак, як недостатність у домогосподарстві коштів для оновлення за потребою верхнього одягу та взуття для холодної пори року для дорослих один раз на три роки, для придбання недорогих меблів, відсутність у домогосподарства окремого житла, недостатність коштів для оплати недорогих побутових послуг, для здійснення заощаджень, організації відпочинку та дозвілля та інші. Ці позбавлення вказали як ознаки бідності від 72% до 90% домогосподарств.

У меншій мірі населення пов’язувало з бідністю та позбавленням недостатність грошей для відвідування кінотеатрів (театрів, концертів тощо) 1–2 рази на рік (дві третини респондентів) та відсутність у користуванні домогосподарства навіть невеликої земельної ділянки для сільськогосподарського використання площею до 10 соток (чотири з дев’яти).

В рамках дослідження також був проведений аналіз фактичного поширення проявів позбавлень серед домогосподарств.

За оцінками респондентів щодо позбавлень у сфері харчування кожні два з п’яти домогосподарств повідомили, що не мали вдосталь коштів для щоденного споживання м’ясних або рибних страв, чверть – для споживання свіжих фруктів або соків.

Кожне четверте домогосподарство не могло дозволити через брак коштів своєчасно оновити за потребою одяг та взуття для холодної пори року для дорослих раз на три роки, а кожне шосте – раз на п’ять років.

Суттєва частка домогосподарств повідомила про неможливість забезпечити нормальні житлові умови у зв’язку з відсутністю коштів. Так, чверть домогосподарств з цієї причини не могли здійснити за потребою терміновий ремонт житла, встановити туалет зі зливом всередині житла, кожне п’яте – не мало водогону в житлі та коштів для його встановлення. Слід зазначити, що через відсутність у житлі туалету та водогону потерпали відповідно кожне друге сільське та кожне сьоме та десяте міське домогосподарство. Кожне одинадцяте домогосподарство мешкало на житловій площі, що не перевищує 7,5 кв.м. на особу. Одночасно звертаємо увагу, що житлова площа 5% домогосподарств не перевищувала навіть 5 кв.м. на особу.

Найбільш поширеними серед населення були позбавлення у сфері охорони здоров’я. Кожне четверте домогосподарство повідомило, що не мало коштів для придбання ліків та медичного приладдя, призначених лікарем, для оплати життєво необхідної хірургічної операції або лікування в стаціонарі, послуг лікаря у медичному закладі та призначених ним обстежень і процедур, а також невідкладної платної медичної допомоги (за відсутністю таких послуг на безоплатній основі).

Не мали достатньо коштів для сімейного відпочинку не вдома, а також не з родичами в їх житлі, щонайменше один тиждень на рік більше третини домогосподарств.

Майже кожне друге домогосподарство фактично не мало змоги здійснювати заощадження для придбання необхідних товарів та отримання послуг.

Найбільш поширеними серед позбавлень за доступом були вказані неможливість підключення до стаціонарної телефонної мережі та незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги, від яких потерпало відповідно майже кожне четверте домогосподарство.

Більш суттєвими з точки зору забезпечення належних стандартів існування для міських домогосподарств, порівняно з сільськими, були такі ознаки, як: недостатність коштів для сімейного відпочинку не вдома хоча б один тиждень на рік, відвідування кінотеатрів (театрів, концертів тощо) 1–2 рази на рік, підтримки традицій спільного святкування з родичами та друзями, оплати необхідних недорогих побутових послуг, здійснення заощаджень для придбання необхідних товарів (отримання послуг), споживання свіжих фруктів або соків, а також відсутність певних зручностей у житлі. Разом з тим, сільські мешканці частіше, ніж міські, вважали обов’язковим фактором забезпечення належних умов життя наявність невеликої земельної ділянки для сільськогосподарського використання (площею до 10 соток).

Міські домогосподарства в більшій мірі, ніж сільські, пов’язували з бідністю за умовами життя такі ознаки позбавлення, як відсутність можливості підключення до стаціонарної телефонної мережі, відсутність у населеному пункті закладів культури, закладів, які надають побутові послуги та відсутність поблизу житла об’єктів роздрібної торгівлі.

Міські домогосподарства порівняно з сільськими більше потерпали від неможливості за браком коштів своєчасної та в повному обсязі оплати рахунків за житло та необхідні послуги з його утримання, від недостатньої житлової площі (7,5 кв.м. на особу), від недостатності коштів для оновлення за потребою верхнього одягу та взуття для холодної пори року для дорослих один раз на три роки.

Сільські мешканці у значно більшій мірі, ніж міські, відчували позбавлення щодо розвитку інфраструктури. Кожне друге сільське домогосподарство потерпало від незабезпеченості населеного пункту послугами швидкої медичної допомоги (серед міських – 8%) та відсутності в ньому закладів, які надають побутові послуги (6%), два з п’яти – від відсутності можливості підключення до стаціонарної телефонної мережі (майже кожне шосте міське), кожне третє – від відсутності поблизу житла медичної установи (кожне десяте) та регулярного щоденного транспортного сполучення з іншим населеним пунктом із більш розвиненою інфраструктурою (3%).

Сприйняття ознак бідності за умовами життя в домогосподарствах з дітьми практично співпадає з оцінками, наданими домогосподарствами без дітей. Разом з тим, дещо більша частка домогосподарств з дітьми сприймала в якості ознак бідності відсутність в населеному пункті закладів культури (91% проти 89% в домогосподарствах без дітей) та закладів, які надають побутові послуги (94% проти 92%).

Домогосподарства з дітьми в більшій мірі, ніж домогосподарства без дітей, потерпали від нестачі коштів для організації сімейного відпочинку не вдома (41% проти 30%), від відсутності окремого житла (12% проти 5%) та недостатньої житлової площі: менше 7,5 кв.м. на особу мало кожне шосте домогосподарство з дітьми, менше 5 кв.м. на особу – кожне одинадцяте, проти відповідно 4% і 2% серед домогосподарств без дітей. Слід відмітити, що кожне шосте домогосподарство з дітьми потерпало від недостатності коштів для придбання за потребою нового одягу та взуття для дітей, кожне десяте – від відсутності поблизу житла дошкільних закладів. Домогосподарства без дітей частіше, ніж з дітьми, не мали фінансових можливостей оплатити послуги лікаря у сфері охорони здоров’я (кожне четверте проти кожного п’ятого).

Для впровадження постійного моніторингу питань бідності за умовами життя Держкомстатом за участю фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України був визначений базовий список позбавлень (депривацій). Ознаки, які увійшли до цього списку, були вказані як ознаки бідності та позбавлення понад 90% респондентів. Крім того, переважна більшість домогосподарств мали або користувалися товарами та послугами, відсутність яких зазначена в наведених деприваціях. У зв’язку з цим ці ознаки доцільно розглядати як відсутність складових життєвого стандарту, що домінує в сучасному українському суспільстві.

Нижче наведений базовий список ознак позбавлення (18 ознак депривацій) та аналіз ступеню їх поширення серед домогосподарств:

Базовий список депривацій (позбавлення)

 (відсотків)

Для визначення межі бідності за умовами життя на підставі депривацій базового списку був розрахований розподіл домогосподарств за ступенем концентрації ознак позбавлення в одному домогосподарстві. За результатами досліджень в якості межі бідності за умовами життя був обраний відсоток домогосподарств у розмірі 28,6%, який наближений до рівня монетарної бідності, визначеною за національною межею¹.

Розподіл домогосподарств за концентрацією позбавлень (депривацій) в одному домогосподарстві

¹ 75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат (рівень бідності у 2006р. становив 28,1%). 

Таким чином, домогосподарство можна вважати бідним за умовами життя, якщо воно має 4 та більше ознаки позбавлення.

Бідність за умовами життя найбільш поширена в багатодітних, сільських домогосподарствах, у домогосподарствах, де немає працюючих, де всі особи у непрацездатному віці та в домогосподарствах, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків (далі – неповні сім’ї).

Серед багатодітних домогосподарств більше половини (55,3%) мали 4 та більше ознаки депривації, що вдвічі більше, ніж в однодітних та в домогосподарствах без дітей.

Бідність за умовами життя більш притаманна сільським домогосподарствам порівняно з міськими. Майже кожне друге сільське домогосподарство мало 4 і більше ознаки позбавлення, в той час як серед міських – кожне п’яте.

Вагомими факторами запобігання поширенню бідності за умовами життя є наявність у домогосподарстві працюючих осіб або наявність осіб працездатного віку. Серед домогосподарств, де немає працюючих осіб та домогосподарств з осіб непрацездатного віку, рівень бідності за умовами життя відповідно в 1,6 раза вище, ніж в домогосподарствах, де є працюючі особи або які складаються з осіб працездатного віку.

За результатами дослідження кожні два з п’яти бідних домогосподарств, визначених за монетарною національною межею, були одночасно бідними за умовами життя. Серед бідних за умовами життя кожне третє домогосподарство було бідним за монетарним критерієм. Слід відмітити, що потерпало від обох форм бідності (монетарної та за умовами життя) кожне десяте домогосподарство України.

Додаток