З метою дослідження самооцінки населенням України рівня своїх доходів та економічних очікувань на майбутнє, Держкомстатом України у січні ц.р. проведене опитування домогосподарств, які приймали участь у вибірковому обстеженні умов їх життя у 2007р.
Підсумки опитування свідчать про позитивні зрушення у структурі оцінок домогосподарств стану свого добробуту порівняно з 2006р. (додаток 1).
Три п’яті обстежених домогосподарств оцінили рівень своїх доходів як достатній, третина – як дохід, достатній для нормального харчування, але вони обмежували себе у споживанні непродовольчих товарів та послуг. Разом з тим 4% домогосподарств, а серед багатодітних – кожне сьоме, не змогли забезпечити навіть достатнє харчування.
Зросли частки домогосподарств, які оцінили рівень своїх доходів як достатній, але заощаджень робити їм не вдавалося (з 50% до 53%), а також домогосподарств, які надали високу оцінку своїм річним доходам (грошей вистачало навіть на заощадження) – з 6% до 8%. Зменшилася на 4 в.п. частка респондентів, які постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому, крім харчування, і на 0,5 в.п. – питома вага таких, які оцінили рівень своїх доходів як незадовільний.
Більш високі оцінки рівня добробуту переважали серед сільських домогосподарств порівняно з міськими. Кожне десяте сільське домогосподарство оцінило рівень своїх доходів як достатній для того, щоб робити заощадження, що на 3 в.п. більше, ніж серед міських. Така ситуація в значній мірі обумовлена дещо нижчими стандартами життя у сільській місцевості та суттєвим впливом особистих підсобних господарств на самозабезпечення сільських домогосподарств. Разом з тим, понад 5% сільських домогосподарств вказали, що рівень їх доходів не забезпечував навіть достатнє харчування, що в 1,5 раза вище аналогічного показника серед міських домогосподарств.
Випереджаюче зростання реальних наявних доходів населення порівняно з підвищенням споживчих цін на продовольчі товари (відповідно 112,6% проти 109,5%) сприяло покращанню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування, особливо серед домогосподарств з дітьми.
З числа домогосподарств, рівень доходу яких не дозволяв забезпечити навіть достатнє харчування, переважна більшість в усіх групах домогосподарств, незалежно від місця проживання, наявності та кількості дітей, повідомили, що мали можливість харчуватися гарячими стравами щодня або майже кожного дня.
Зросли можливості домогосподарств щодо покращання раціону харчування дітей. Порівняно з 2006р. скоротилися частки домогосподарств з дітьми, які через нестачу коштів не могли давати дітям їжу або гроші на харчування в школі – в 1,8 раза, фрукти чи соки, ласощі хоча б раз на тиждень – відповідно в 1,1 раза.
Разом з тим, якщо в цілому серед домогосподарств з дітьми певні проблеми з харчуванням дітей через нестачу коштів мали від 1% до 4% домогосподарств, то серед багатодітних кожне дев’яте повідомило про неможливість давати дітям фрукти чи соки, кожне десяте – не могло давати дітям ласощі раз на тиждень, 5% – не мали змоги давати дітям їжу або гроші на харчування в школі.
В ході дослідження першочергового спрямування можливих додаткових коштів респондентам було запропоновано визначити три пріоритетні напрямки. При значному збільшенні доходів майже кожне друге домогосподарство спрямувало б додаткові кошти в першу чергу відповідно на лікування та відпочинок, 39–36% – відповідно на придбання побутової техніки, поліпшення житлових умов або придбання одягу та взуття, більше чверті – на покращання харчування, кожне п’яте – на накопичення або на отримання освіти. Порівняно з 2006р. зменшилася частка домогосподарств, які б витратили додаткові кошти на придбання одягу та взуття, на лікування (відповідно на 4 в.п.), на придбання побутової техніки (на 2 в.п.), на покращання харчування (на 0,6 в.п.) та на освіту (на 0,5 в.п.), і зросла на 3–0,3 в.п. частка респондентів, які б спрямували кошти на відпочинок, накопичення, поліпшення житлових умов, придбання автомобіля або на розвиток підприємництва.
Частка домогосподарств, які повідомили, що в першу чергу направили б додаткові кошти на отримання або підвищення рівня освіти, у містах вища, ніж на селі (відповідно 21% проти 17%). Серед домогосподарств з дітьми частка таких респондентів зменшилася на 0,5 в.п. і становила 37%. Незважаючи на те, що підвищення освітнього рівня є потужним фактором зменшення ризику бідності, суттєва частка багатодітних домогосподарств, рівень матеріального добробуту яких більш низький порівняно з іншими групами домогосподарств, вказали в якості першочергових пріоритетів такі напрями використання додаткових грошових коштів, як придбання одягу та взуття – 54%, поліпшення житлових умов – 52%, придбання побутової техніки – 43%. На отримання освіти витратили б додаткові кошти 37% багатодітних домогосподарств.
Бажання спрямувати додаткові кошти на накопичення більш поширене серед домогосподарств без дітей: цей напрямок був вказаний кожним четвертим респондентом з цієї групи, в той час як серед домогосподарств з дітьми – кожним сьомим.
В ході опитування домогосподарствам було запропоновано вказати, яка сума грошей необхідна в середньому кожній особі на місяць, щоб не відчувати себе бідними, що є одним з методологічних підходів до визначення суб’єктивної межі бідності (додаток 2). Кожне четверте домогосподарство вказало дохід у розмірі понад 2700 грн., кожне п’яте – 1900–2300 грн., кожне шосте –900–1100 грн., кожне сьоме – 1300–1500 грн. У 2006р. найбільш поширеною оцінкою межі суб’єктивної бідності був середньодушовий дохід у розмірі 900–1100 грн., який повідомили чверть респондентів.
Сільські домогосподарства, як і раніше, вважали достатнім для того, щоб не відчувати себе бідними, нижчі розміри грошових доходів порівняно з міськими. Кожне шосте домогосподарство на селі для задоволення основних потреб визначило достатнім грошовий дохід однієї особи на місяць в розмірі до 900 грн., а серед міських домогосподарств такі оцінки надала в 2,4 раза менша частка респондентів.
Серед домогосподарств з дітьми найбільш поширеною була оцінка необхідного рівня середньодушового грошового доходу в розмірі понад 2700 грн., яку повідомили близько третини домогосподарств незалежно від кількості дітей у їх складі. Наступною за ступенем поширення серед домогосподарств з дітьми була оцінка достатності грошового доходу в розмірі 1900–2300 грн. на місяць (кожний п’ятий респондент).
Для дослідження критеріїв визначення середнього класу як основи стабільного розвитку суспільства, в ході опитування домогосподарствам було запропоновано визначити розмір середньодушового грошового доходу на місяць, який, за їх думкою, відповідає мінімальній межі майнового становища середнього класу (додаток 3).
Незалежно від типу домогосподарства найбільша частка респондентів (в середньому кожне третє) вказали дохід понад 5000 грн. на місяць. Наступною за ступенем поширення оцінок був дохід в розмірі 4500–5000 грн., який був вказаний кожним п’ятим домогосподарством.
Структура відповідей сільських домогосподарств щодо середньодушових грошових доходів середнього класу зміщена порівняно з міськими домогосподарствами у бік більш низьких оцінок, що значною мірою пояснюється впливом натуральних надходжень на рівень добробуту селян.
Для дослідження питань суб’єктивної бідності та соціальної самоідентифікації домогосподарствам було запропоновано визначити, до якого класу за оцінкою матеріального добробуту вони себе відносять. За результатами опитування 59% респондентів віднесли себе до бідних, до небідних, але ще не представників середнього класу – 39%, до представників середнього класу – 2%, і вважали себе заможними лише 0,01% респондентів. Така структура відповідей характерна майже для всіх груп респондентів незалежно від місця проживання та наявності дітей. Разом з тим серед багатодітних домогосподарств віднесли себе до бідних більш, ніж дві третини домогосподарств.
За результатами дослідження думки респондентів щодо найбільших соціальних та особистих цінностей усі групи домогосподарств, як і у 2006р., основним пріоритетом вказали здоров’я (в середньому чотири з кожних п’яти), другим – сім’ю, дітей (три з кожних п’яти), третім – матеріальний добробут (два з кожних п’яти) (додаток 4).
Незалежно від місця проживання, більше половини респондентів, як і раніше, вважали, що відповідальність за їх добробут має нести як держава, так і вони самі, кожен п’ятий – переважно держава, кожний восьмий – повністю держава (у 2006р. – кожний шостий). Лише 9% домогосподарств покладалися у забезпеченні належного рівня свого добробуту переважно або виключно на себе.
Розподіл домогосподарств за очікуваннями щодо змін їх економічного становища на наступні 12 місяців засвідчив, що більше половини домогосподарств не сподівалися на суттєві зміни свого матеріального становища, кожне п’яте – оптимістично дивилося у майбутнє і сподівалося на покращання існуючого становища, та майже стільки ж очікували погіршення добробуту. Порівняно з підсумками аналогічного опитування у січні 2007р. відмічено збільшення серед усіх груп частки домогосподарств з оптимістичними очікуваннями, серед домогосподарств без дітей (ця група в основному складається з молодих одинаків та осіб у непрацездатному віці) – майже вдвічі, серед сільських домогосподарств – в 1,7 раза, серед міських та домогосподарств з дітьми – відповідно в 1,6 та в 1,5 раза (додаток 5).
У січні 2008р.
населення більш оптимістично, порівняно з попереднім роком, дивилося у майбутнє
не тільки щодо свого матеріального становища, а й в цілому щодо розвитку
економіки країни. Зміни у розподілі домогосподарств за оцінками їх очікувань
щодо розвитку економіки на наступні
12 місяців засвідчили зростання частки респондентів, які сподівалися на
сприятливі умови для розвитку економіки (з 24% у 2006р. до 37% у 2007р.) та
зменшення частки тих, які оцінили майбутні 12 місяців як несприятливий час для
розвитку економіки (відповідно кожний четвертий проти кожного третього).