З метою дослідження самооцінки населенням України рівня своїх доходів та економічних очікувань на майбутнє, Держкомстатом України у січні ц.р. проведене опитування домогосподарств, які приймали участь у вибірковому обстеженні умов їх життя у 2006р.
Підсумки опитування свідчать про збереження структури оцінок домогосподарств стану свого добробуту на рівні 2005р. (додаток 1).
Більше половини респондентів оцінили рівень своїх доходів як достатній, 39% – мали достатній доход для нормального харчування, але обмежували себе у споживанні непродовольчих товарів та послуг. Не змогли забезпечити навіть достатнє харчування 5% домогосподарств.
У порівнянні з 2005р.зросли на 0,4 в.п. відповідно частка домогосподарств, які оцінили рівень своїх доходів як достатній, але заощаджень робити їм не вдавалося, і питома вага таких, які постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому, крім харчування. Зменшилася на 0,4 в.п. частка домогосподарств, які дали високу оцінку своїм річним доходам (грошей вистачало навіть на заощадження), і на стільки ж скоротилася частка респондентів, які оцінили рівень своїх доходів як незадовільний.
Більш високі оцінки рівня добробуту переважали серед сільських домогосподарств порівняно з міськими. Така ситуація в значній мірі обумовлена нижчими стандартами життя у сільській місцевості та суттєвим впливом особистих підсобних господарств на самозабезпечення сільських домогосподарств. Однак, слід зазначити, що, порівняно з попереднім опитуванням у січні 2006р., частка таких, які оцінили рівень своїх доходів як достатній, серед сільських домогосподарств скоротилася на 2,7 в.п., в той час як серед міських – зросла на 1,2 в.п.
Випереджаюче зростання реальних наявних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на продовольчі товари (відповідно 113,4% проти 105,7%) сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування.
З числа домогосподарств, рівень доходу яких не дозволяв забезпечити навіть достатнє харчування, переважна більшість в усіх групах домогосподарств, незалежно від місця проживання, наявності та кількості дітей, повідомили, що мали можливість харчуватися гарячими стравами щодня або майже кожного дня. Лише 0,1% (у 2005р. – 0,7%) респондентів, харчування яких було недостатнім, мали можливість харчуватися гарячими стравами через нестачу коштів лише інколи.
У 2006р. дещо зросли можливості домогосподарств щодо включення до їх раціону харчування м’ясних або рибних продуктів – частка домогосподарств, які повідомили, що через низький рівень доходів вони не могли дозволити хоча б двічі на тиждень споживати ці продукти, знизилася на 0,2 в.п. і склала лише 4% респондентів. Слід зазначити, що серед багатодітних частка таких домогосподарств в 3,4 раза вища, ніж серед однодітних. Більш суттєво зросла економічна доступність м’ясних та рибних продуктів для міських домогосподарств та домогосподарств без дітей.
Не відмічено відчутних зрушень в оцінках домогосподарств з дітьми своїх можливостей щодо покращання раціону харчування дітей. У порівнянні з 2005р. скоротилися частки домогосподарств з дітьми, які через нестачу коштів не могли давати дітям ласощі хоча б раз на тиждень на 0,6 в.п. (з 2,8% у 2005р. до 2,2% у 2006р.), їжу або гроші на харчування в школі – на 0,2 в.п. (з 1,6% до 1,4%). Одночасно частка домогосподарств, які не могли давати дітям в достатній кількості фрукти чи соки практично не змінилася і становила 4,1%.
Випереджаюче зростання реальних наявних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на непродовольчі товари (103,0%) сприяло зростанню доступності для домогосподарств цих товарів.
Разом з тим, залишаються суттєвими частки домогосподарств, які повідомили, що не змогли задовольнити свої потреби у придбанні необхідного одягу та взуття (34% респондентів) та їх ремонті (8%). Серед багатодітних домогосподарств така ситуація відмічена відповідно майже у кожному другому та кожному сьомому домогосподарствах.
Позитивні зрушення відбулися в оцінках домогосподарств щодо їх спроможності придбати товари тривалого користування. Майже кожні три з чотирьох домогосподарств повідомили, що рівень добробуту не дозволяв їм у разі необхідності купити холодильник, дві третини – пральну машину, що відповідно на 4 в.п. та 5 в.п. менше, ніж у 2005р. Майже кожному другому домогосподарству рівень добробуту не дозволяв придбати недорогий телевізор (на 5 в.п. менше порівняно з підсумками попереднього опитування).
В ході дослідження щодо першочергових напрямків спрямування можливих додаткових коштів респондентам було запропоновано визначити три пріоритетні напрямки. При значному збільшенні доходів кожне друге домогосподарство спрямувало б додаткові кошти в першу чергу на лікування, два з п’яти – відповідно на відпочинок, придбання побутової техніки або одягу та взуття, більше третини – на поліпшення житлових умов, 28% – на покращання харчування, кожне п’яте – на отримання освіти або на накопичення (додаток 2). Порівняно з 2005р. скоротилася частка домогосподарств, які б витратили додаткові кошти на придбання одягу та взуття (на 5 в.п.) та на покращання харчування (на 4 в.п.), і зросла на 4–0,2 в.п. частка респондентів, які б спрямували кошти на відпочинок, поліпшення житлових умов, придбання автомобіля, лікування, отримання освіти, придбання побутової техніки або на накопичення.
Частка домогосподарств, які повідомили, що в першу чергу направили б додаткові кошти на отримання або підвищення рівня освіти, у містах вища, ніж на селі (відповідно 22% проти 17%). Серед домогосподарств з дітьми частка таких респондентів збільшилася на 2 в.п. і становила 38%. Незважаючи на те, що підвищення освітнього рівня є потужним фактором зменшення ризику бідності, суттєва частка домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків, а також багатодітних домогосподарств, рівень матеріального добробуту яких більш низький порівняно з іншими групами домогосподарств, вказали в якості першочергових пріоритетів такі напрями використання додаткових грошових коштів, як придбання одягу і взуття – відповідно 51% та 54%, придбання побутової техніки – 49% та 45%, поліпшення житлових умов – 42% та 47%. На отримання освіти витратили б додаткові кошти кожні два з п’яти домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків, та кожне третє багатодітне домогосподарство.
Бажання спрямувати додаткові кошти на накопичення більш поширене серед сільських домогосподарств та домогосподарств без дітей: цей напрямок, як і раніше, був вказаний відповідно кожним п’ятим респондентом.
В ході опитування домогосподарствам було також запропоновано визначити, яка сума грошей необхідна в середньому кожній особі на місяць, щоб не відчувати себе бідними, що є своєрідним підходом до визначення суб’єктивної межі бідності (додаток 3).
Кожне четверте
домогосподарство вказало дохід в розмірі 900–
1100 грн., кожне шосте домогосподарство – 1900–2300 грн., кожне сьоме –
1300–1500 грн. і майже стільки ж – понад 2700 грн. Сільські домогосподарства
вважали достатнім для того, щоб не відчувати себе бідним, нижчі розміри грошових
доходів порівняно з міськими домогосподарствами.
Більше чверті домогосподарств на селі для задоволення основних потреб визначило достатнім грошовий дохід однієї особи на місяць в розмірі до 900 грн., а серед міських домогосподарств такі оцінки надала в 2,1 раза менша кількість респондентів.
Серед домогосподарств з дітьми найбільш поширеною (23%) була оцінка достатності грошового доходу в розмірі 900–1100 грн. Така сума коштів переважала в оцінках домогосподарств незалежно від кількості дітей в їх складі. Наступною за ступенем поширення серед домогосподарств з дітьми була оцінка необхідного рівня середньодушового грошового доходу у розмірі 1900–2300 грн. на місяць, яку повідомив майже кожний п’ятий респондент.
Для дослідження критеріїв визначення середнього класу як основи стабільного розвитку суспільства, в ході опитування домогосподарствам було запропоновано визначити розмір середньодушового грошового доходу на місяць, який, за їх думкою, відповідає майновому становищу середнього класу. В усіх групах домогосподарств найбільша частка респондентів (в середньому близько третини) вказали дохід понад 4500 грн. на місяць. Наступними за ступенем поширення оцінок були доходи в розмірах 1500–2000 грн. та 2500–3000 грн., які були вказані відповідно кожним шостим та кожним сьомим домогосподарством.
Структура відповідей сільських домогосподарств щодо середньодушових грошових доходів середнього класу зміщена порівняно з міськими домогосподарствами у бік більш низьких рівнів. Грошовий дохід представника середнього класу в розмірі до 1500 грн. був вказаний майже кожним третім сільським домогосподарством і лише кожним шостим – міським, а розмір понад 4500 грн. був повідомлений кожним третім міським і тільки кожним п’ятим сільським домогосподарством.
Оцінки, надані домогосподарствами з дітьми щодо середньодушових грошових доходів, які відповідають майновому становищу середнього класу, знижуються зі збільшенням кількості дітей. Якщо серед однодітних домогосподарств кожне третє оцінило місячний дохід представника середнього класу в розмірі понад 4500 грн., то серед багатодітних домогосподарств така оцінка була надана кожним п’ятим респондентом.
Для дослідження питань суб’єктивної бідності та соціальної самоідентифікації домогосподарствам було запропоновано визначити, до якого класу вони себе відносять: до заможних, представників середнього класу або до бідних. За оцінкою матеріального добробуту віднесли себе до бідних 86% домогосподарств (проти 80% – у 2005р.), до представників середнього класу – відповідно 13% (20%) і майже ніхто не вважав себе заможним (0,2%). Така структура відповідей характерна для всіх груп респондентів незалежно від місця проживання та наявності дітей. Серед багатодітних домогосподарств та домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків, віднесли себе до бідних відповідно 89% та 90% (проти 84% та 86% у 2005р.) (додаток 4).
За результатами дослідження думки респондентів щодо найбільших соціальних та особистих цінностей за ступенем їх значущості для них, всі групи домогосподарств основним пріоритетом вказали здоров’я (чотири з п’яти), другим – сім’ю, дітей (57%), третім – матеріальний добробут (два з п’яти) (додаток 5).
Незалежно від місця проживання, більше половини респондентів, як і в попередньому опитуванні, вважали, що відповідальність за їх добробут має нести як держава, так і вони самі, кожен п’ятий – переважно держава, майже кожний шостий – повністю держава. Лише 9% домогосподарств покладалися у забезпеченні належного рівня свого добробуту переважно або виключно на себе.
Розподіл домогосподарств за очікуваннями щодо змін їх економічного становища на наступні 12 місяців засвідчив, що три з п’яти домогосподарств не сподівалися на суттєві зміни свого матеріального становища, кожне четверте – очікувало погіршення добробуту, і тільки кожне восьме – оптимістично дивилося у майбутнє і сподівалося на покращання існуючого становища. Порівняно з підсумками аналогічного опитування у січні 2006р. відмічено зменшення серед усіх груп частки домогосподарств з оптимістичними очікуваннями. Слід відмітити, що серед сільських домогосподарств частка респондентів, які очікували покращання матеріального стану, зменшилася в 1,4 раза, серед міських домогосподарств та домогосподарств з дітьми – відповідно в 1,2 раза та на 12%.
У січні 2007р. населення більш песимістично, порівняно з попереднім роком, дивилося у майбутнє не тільки щодо матеріального становища власних домогосподарств, а й в цілому щодо розвитку економіки країни (додаток 6).
Зміни у розподілі домогосподарств за оцінками їх очікувань щодо розвитку економіки на наступні 12 місяців засвідчили скорочення частки респондентів, які сподівалися на сприятливі умови для розвитку економіки (з 29% у 2005р. до 24% у 2006р.).
Третина респондентів, як і в 2005р., оцінила майбутні 12 місяців як несприятливий час для розвитку економіки, два з п’яти домогосподарств не очікували будь-яких відчутних змін (у 2005р. – 36%).