З метою дослідження самооцінки населенням України рівня своїх доходів та економічних очікувань на майбутнє, Держкомстатом України у січні ц.р. проведене опитування домогосподарств, які приймали участь у вибірковому обстеженні умов їх життя у 2005 році.
Покращання економічної ситуації в країні призвело до позитивних зрушень у структурі оцінок домогосподарств стану свого добробуту (додаток 1).
Більше половини респондентів оцінили рівень своїх доходів як достатній. Мали достатній доход для нормального харчування, але обмежували себе у споживанні непродовольчих товарів та послуг – 39% домогосподарств. Разом з тим, 5% домогосподарств не змогли забезпечити навіть достатнє харчування.
У порівнянні з 2004 роком зросла на 1,6 в.п. частка домогосподарств, які дали високу оцінку своїм річним доходам (грошей вистачало на-віть на заощадження), на 6 в.п. зросла питома вага таких, які оцінили рівень своїх доходів як достатній, але заощаджень робити їм не вдавалося. Зменшилася на 6 в.п. частка домогосподарств, які постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому, крім харчування, і на 1,3 в.п. скоротилася частка респондентів, які оцінили рівень своїх доходів як незадовільний.
Більш високі оцінки рівня добробуту переважали серед сільських домогосподарств порівняно з міськими. Така ситуація в значній мірі обумовлена нижчими стандартами життя у сільській місцевості та суттєвим впливом особистих підсобних господарств на самозабезпечення сільських домогосподарств.
Випереджаюче зростання реальних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на продовольчі товари (відповідно 118,9% проти 116,6%) сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування.
З числа домогосподарств, рівень доходу яких не дозволяв забезпечити навіть достатнє харчування, переважна більшість в усіх групах домогосподарств незалежно від місця проживання, наявності та кількості дітей, повідомили, що мали можливість харчуватися гарячими стравами щодня або майже кожного дня. Лише 0,7% (у 2004 році – 0,6%) респондентів, харчування яких було недостатнім, мали можливість харчуватися гарячими стравами через нестачу коштів лише інколи.
У 2005 році дещо зросли можливості домогосподарств щодо включення до їх раціону харчування м’ясних або рибних продуктів хоча б двічі на тиждень – лише 4% респондентів повідомили, що через низький рівень доходів вони не могли дозволити хоча б двічі на тиждень споживати ці продукти (у 2004 році – 5%). Аналогічна тенденція відмічена серед усіх груп домогосподарств, за виключенням домогосподарств з трьома та більше дітьми. Слід зазначити, що серед багатодітних частка таких домогосподарств майже в 4 рази вища, ніж серед однодітних (14% проти 4%).
Зросли можливості домогосподарств покращувати раціон харчування дітей. В порівнянні з 2004 роком частка домогосподарств з дітьми, які через нестачу коштів не могли давати дітям в достатній кількості фрукти чи соки, зменшилася в 1,3 раза, ласощі хоча б раз на тиждень та їжу або гроші на харчування в школі – відповідно в 1,5 раза.
Випереджаюче зростання реальних доходів населення порівняно зі споживчими цінами на непродовольчі товари (105,1%) та послуги (110,7%) сприяло зростанню доступності для домогосподарств цих товарів та послуг.
Разом з тим, навіть за наявності позитивних тенденцій в оцінках, залишаються суттєвими частки домогосподарств, які повідомили, що не змогли задовольнити свої потреби у придбанні необхідного одягу та взуття (35% респондентів) та їх ремонті (8%). Серед багатодітних домогосподарств така ситуація відмічена відповідно у кожному другому та кожному дев’ятому домогосподарствах.
Позитивні зрушення відбулися в оцінках домогосподарств щодо їх спроможності придбати товари тривалого користування. Кожні три з чотирьох домогосподарств повідомили, що рівень добробуту не дозволяв їм у разі необхідності купити холодильник, сім з десяти – пральну машину, кожне друге – недорогий телевізор (у 2004 році – відповідно 87%, 84% та 69%).
В ході опитування щодо першочергових напрямків спрямування можливих додаткових коштів респондентам було запропоновано визначити три пріоритетні напрямки. При значному збільшенні доходів кожне друге домогосподарство спрямувало б додаткові кошти в першу чергу на лікування, два з п’яти – відповідно на придбання одягу та взуття, побутової техніки або на відпочинок, кожне третє – на поліпшення житлових умов або на покращання харчування, кожне п’яте – на отримання освіти або на накопичення (додаток 2). При цьому скоротилася порівняно з 2004р. на 11–2 в.п. частка таких домогосподарств, які б витратили додаткові кошти на покращання харчування, на придбання одягу та взуття або на лікування, і зросла на 6–1,9 в.п. частка респондентів, які б спрямували їх на придбання побутової техніки, поліпшення житлових умов, на відпочинок або накопичення.
Частка домогосподарств, які
повідомили, що в першу чергу направили б
додаткові кошти на отримання або підвищення рівня освіти, у містах вища, ніж на
селі (відповідно 21% проти 17%). Серед домогосподарств з дітьми частка таких
респондентів становила 36%. Незважаючи на те, що підвищення освітнього рівня є
потужним фактором зменшення ризику бідності,
суттєва частка домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи
обох батьків, а також багатодітних домогосподарств, рівень матеріального
добробуту яких більш низький порівняно з іншими групами домогосподарств, вказали
в якості першочергових пріоритетів такі напрями використання додаткових грошових
коштів, як придбання одягу і взуття – відповідно 57% та 63%, придбання
побутової техніки – 45% та 42%, поліпшення житлових умов –
35% та 45%. На отримання освіти витратили б додаткові кошти кожні два з п’яти
таких домогосподарств.
Бажання спрямувати додаткові кошти на накопичення більш поширене серед сільських домогосподарств та домогосподарств без дітей: цей напрямок був вказаний відповідно кожним п’ятим респондентом.
В ході опитування домогосподарствам було також запропоновано визначити, яка сума грошей необхідна в середньому кожній особі на місяць, щоб не відчувати себе бідними, що є своєрідним підходом до визначення суб’єктивної межі бідності (додаток 3).
Кожне четверте домогосподарство вказало дохід в розмірі понад 1500 грн., і майже така ж частка – 900–1100 грн. Сільські домогосподарства вважали достатнім для того, щоб не відчувати себе бідним, нижчі розміри грошових доходів порівняно з міськими домогосподарствами. Майже кожне третє домогосподарство на селі для задоволення основних потреб визначило достатнім грошовий дохід однієї особи на місяць в розмірі до 700 грн., а серед міських домогосподарств такі оцінки надала в 2,5 раза менша кількість респондентів.
Серед домогосподарств з дітьми найбільш поширеною (24%) була оцінка достатності грошового доходу в розмірі понад 1500 грн., на що вплинула значна частка таких оцінок серед однодітних домогосподарств (28%). Суттєва частка серед домогосподарств з двома дітьми (кожне п’яте) та багатодітних (29%) визначили необхідну для достатнього рівня добробуту суму коштів в розмірі 270–500 грн. Оскільки ці типи домогосподарств переважають у сільській місцевості порівняно з міською, на рівень їх добробуту суттєвий вплив мають натуральні доходи від особистих підсобних господарств. Наступною за ступенем поширення серед домогосподарств з дітьми була оцінка необхідного рівня середньодушового грошового доходу у розмірі 900–1100 грн. на місяць, яку повідомив відповідно кожний пятий респондент.
Для дослідження критеріїв визначення середнього класу як основи стабільного розвитку суспільства, в ході опитування домогосподарствам було запропоновано визначити розмір середньодушового грошового доходу на місяць, який, за їх думкою, відповідає майновому становищу середнього класу. В усіх групах домогосподарств найбільша частка респондентів (в середньому більше третини) вказали дохід понад 2500 грн. на місяць. Наступними за ступенем поширення оцінок були доходи в розмірах 1500–2000 грн. та 500–1000 грн., які були вказані відповідно приблизно кожним п’ятим домогосподарством.
Структура відповідей сільських домогосподарств щодо середньодушових грошових доходів середнього класу зміщена порівняно з міськими домогосподарствами у бік більш низьких рівнів. Оцінили грошовий дохід представника середнього класу в розмірі до 1000 грн. майже третина опитаних сільських домогосподарств, а серед міських респондентів – лише кожне сьоме.
Оцінки, надані домогосподарствами з дітьми щодо середньодушових грошових доходів, які відповідають майновому становищу середнього класу, знижуються зі збільшенням кількості дітей. Якщо серед однодітних домогосподарств кожні сім з десяти оцінили місячний дохід представника середнього класу в розмірі 1500 грн. і вище, то серед багатодітних домогосподарств така оцінка надана кожним другим респондентом.
Для дослідження питань суб’єктивної бідності та соціальної самоідентифікації домогосподарствам було запропоновано визначити, до якого класу вони себе відносять: до заможних, представників середнього класу або до бідних. Переважна більшість домогосподарств (чотири з п’яти) за оцінкою матеріального добробуту віднесла себе до бідних, п’ята частина – до представників середнього класу і тільки 0,2% – до заможних. Така структура відповідей характерна для всіх груп респондентів незалежно від місця проживання та наявності дітей. Серед багатодітних домогосподарств та домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків, віднесли себе до бідних відповідно 84% та 86% респондентів (додаток 4).
В ході опитування щодо найбільших життєвих цінностей респондентам було запропоновано визначити три основні. Переважна більшість опитаних осіб у віці 15 років і старші визначили найбільшими цінностями в своєму житті здоров’я (дев’ять з десяти респондентів), сім’ю, дітей та матеріальний достаток – відповідно кожний другий (додаток 5).
За результатами дослідження думки респондентів щодо найбільших для них соціальних та особистих цінностей за ступенем їх значущості всі групи домогосподарств основним пріоритетом вказали здоров’я (77%), другим – матеріальний добробут (37%), третім – впевненість у завтрашньому дні (кожний третій).
Результати опитування домогосподарств показали, що незалежно від місця проживання, більше половини респондентів вважали, що відповідальність за їх добробут має нести як держава, так і вони самі, кожен п’ятий – переважно держава, кожний шостий – повністю держава. Лише 9% домогосподарств вважали, що за їх добробут мають нести відповідальність переважно або виключно вони самі.
Розподіл домогосподарств за очікуваннями щодо змін їх економічного становища на наступні 12 місяців засвідчив, що три з п’яти домогосподарств не сподівалися на суттєві зміни свого матеріального становища, кожне п’яте – очікувало погіршення добробуту, кожне шосте – оптимістично дивилося у майбутнє і сподівалося на покращання існуючого становища. Порівняно з підсумками аналогічного опитування у січні 2005 року відмічено зменшення серед усіх груп частки домогосподарств з оптимістичними очікуваннями. Слід відмітити, що серед сільських домогосподарств частка респондентів, які очікували покращання матеріального стану, зменшилась в 1,6 раза, серед міських домогосподарств та домогосподарств з дітьми – відповідно в 1,4 раза.
У січні 2006 року населення більш песимістично, порівняно з попереднім роком, дивилося у майбутнє не тільки щодо матеріального становища власних домогосподарств, а й в цілому щодо розвитку економіки країни (додаток 6). Зміни у розподілі домогосподарств за оцінками їх очікувань щодо розвитку економіки на наступні 12 місяців засвідчили
скорочення частки респондентів, які сподівалися на сприятливі умови для розвитку економіки (з 47% у 2004 році до 29% у 2005 році). Третина респондентів оцінила майбутні 12 місяців як несприятливий час для розвитку економіки (у 2004 році – кожен п’ятий), і така ж частина домогосподарств не очікувала будь-яких відчутних змін (29%).