Директор Департаменту статистики населення Держкомстату України Любов Стельмах:

"Статево-віковий склад населення: узагальнене відображення природного та міграційного руху людей"

-  Мені доводилося чути, що населення України стало скорочуватися іще у 1978 році. То чому саме зараз почали говорити про демографічну кризу?

-  Насправді, загальний приріст населення почав скорочуватися іще на початку 60-х років. І це можна підтвердити наступними фактами: якщо приміром у 1960 році загальний приріст населення становив 628,4 тис. чол., то уже у 1965 він був 415,6 тис. чол.. Потім відбувалися деякі незначні зростання приросту, але вже наприкінці 70-х років приріст населення значно знизився, і у 1979 році він становив всього лише 200 тис. чол.. Деяке зростання було у 1986–87 роках, це так званий „бебі бум” ( baby boom ), коли загальний приріст населення доходив до 230 тис. чол., але воно було короткотермінове і, починаючи вже із 1988–89 років, приріст населення пішов на спад, а з 199 1 року в Україні відбувається природне скорочення населення. В наступних роках масштаби скорочення зросли, і зараз щороку маємо загальне скорочення населення в межах 400–350 тис. чол..

Якщо брати чисельність населення, то до 1992 року спостерігався незначний приріст у цих показниках, який із 1991 року компенсувався імміграційним приростом, що перекривав природне скорочення населення. Так вже з 1991 року ми мали природне скорочення 36,3 тис. чол., проте міграційний приріст тоді був 148 тис., а у 1992 році він був навіть 288 тис. чол. Розпад Радянського Союзу активізував міграційні процеси, зокрема, імміграція в Україну на той час мала етнічний характер, і полягала у поверненні етнічних українців, а також біженців з інших країн.

Для більш детального аналізу демографічних процесів використовуються також відносні показники скорочення населення, тобто кількість народжених на 1000 населення, котрі показують таку ж саму картину. Ці показники свідчать про зменшення кількості народжених, і якщо подивитися на 1940 рік, то кількість народжених на 1000 населення складала тоді 27,3 дитини, на початку 50-х років цей приріст дещо уповільнився і становив 22,8 дитини на 1000 населення, а у 1959 році був уже 20,4 дитини. Таким чином, бачимо, що вже тоді репродуктивна поведінка населення вела до зниження народжуваності, а на початку 60-х років кількість народжених була уже в межах 19–16 дітей на 1000 населення.

Якщо ж брати сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, яких може народити жінка впродовж свого дітородного віку (тобто від 15 до 49 років), то він також відбиває дану тенденцію. Відомо, що навіть для простого відтворення населення потрібно, аби кожна жінка народила не менше 2,2 дитини, адже певний відсоток дітей помирає. На жаль, у нас ці цифри зовсім не відповідають таким показникам, і в середньому жінка в Україні народжує за своє життя лише 1,2 дитини. Проте, варто зауважити, що ці цифри відбивають загальноєвропейську тенденцію зі скорочення народжуваності населення.

-  Проте, у Європі існує й інша тенденція, котра полягає у загальному старінні населення. Чи відбиваємо ми і її? Який в Україні зараз відсоток людей старшого віку?

-  Так, ми і тут наслідуємо Європу. Іще починаючи із 1959 року населення України за шкалою ООН належало до числа населень, що перебувають на порозі старості, бо частка осіб у віці 65 років і старших становила у нас 6,9%. У 1989 ж році його вже можна було охарактеризувати як старе, бо показник літніх людей складав уже 11,7%. За даними перепису населення 2001 року, ця вікова група досягла 14,4%, а на початок 2005 року – вже 16%.

Подібну ситуацію мають і країни Європи, серед яких найвищі показники старіння населення в Італії, де частка осіб у віці 65 років і старше становить понад 18%. У Швеції старих людей 17,3%, у Німеччині і Франції понад 16%. Високий рівень старіння має також Японія, де є понад 17% осіб старшої вікової групи.

-  А який відсоток молоді в Україні?

-  Чисельність основних вікових груп у нас змінюється, і її можна прослідкувати, порівнюючи дані переписів населення, починаючи із 1959 року, і закінчуючи останнім, що був проведений наприкінці 2001 року. Так от, у 1959 році у нас було 27,1% осіб молодшого за працездатний вік (тобто від 0 до 15 років включно), 59,4% населення працездатного віку (тобто жінки від 16 років і до 55 і чоловіки від 16 до 60 років). Осіб же старших за працездатний вік було 13,5%.

Через 20 років, у 1979-му, кількість дітей до 16 років зменшилася і становила 23,1%, а пенсіонерів було 18,8%. А у 2001-му році ці відсотки змінилися відповідно до 18,1% дітей, і 23,8% осіб пенсійного віку. За даними 2004 року кількість осіб до працездатного віку становила вже лише 16,3%, а людей старших від працездатного віку 23,8%.

Отже ми бачимо, що зростає частка населення у віці старшому за працездатний (за період з 1959 по 2004 роки вона майже подвоїлася), а питома вага дітей у віці до 16 років значно скоротилась. Щоправда, відсоток працездатного населення поки що не зазнав значних змін і у 2004 році таких осіб було 59,9%. Проте, це пов'язано з тим, що зараз у такому віці перебувають народжені за часів вже згадуваного „бебі буму”, і тому скоро кількість населення працездатного віку теж почне скорочуватися.

Хочу зазначити, що статево-віковий склад населення є об'єктивним результатом еволюції природного та міграційного руху людей, їх узагальненим відображенням. Як відзначав відомий польський демограф Едвард Россет, „віковий склад населення – це ніби живий пам'ятник усім демографічним фактам, що мали місце у минулі сто років”. Тому треба дуже обережно підходити до аналізу демографічних показників, які має та чи інша країна сьогодні.