21 листопада 2007 року

ПРЕС-РЕЛІЗ

з нагоди спільного засіданні Президії Національної академії наук України та колегії Державного комітету статистики України

21 листопада 2007 року відбулося спільне засідання Президії Національної академії наук України та Колегії Державного комітету статистики України, на якому було розглянуто результати комплексного демографічного прогнозу України на період до 2050 р., розробленого Інститутом демографії та соціальних досліджень Національної академії наук за участю Державного комітету статистики України. В роботі засідання також прийняли участь представники Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства економіки, Ради національної безпеки та оборони України та Фонду народонаселення ООН в Україні.

Всі учасники засідання визнали актуальність та цінність демографічних прогнозів для формування довго- і середньострокової стратегії соціально-економічного розвитку країни. Під час обговорення наголошувалося на тому, що дані про чисельність і статево-віковий склад населення лежать в основі визначення перспективних доходів і видатків держави, зокрема таких важливих складових, як фінансування пенсій, соціальних виплат, освітніх та медичних закладів тощо. Без глибоких демографічних обґрунтувань неможливо визначити розмір доходної частини бюджету, яка залежить від чисельності робочої сили, рівня її економічної активності, освіти і кваліфікації.

Одночасно відзначалося, що оприлюднений довгостроковий прогноз чисельності і статево-вікового складу населення – це тільки початок. Наступним кроком має стати побудова цілої низки соціально-демографічних прогнозів: освітнього, сімейного та етнічного складу, пропозиції робочої сили тощо. Нагальною необхідністю є регіональне демографічне прогнозування. В умовах неминучої депопуляції, необхідно перейти, передовсім у наукових розробках, до комплексних досліджень якості людського потенціалу, оскільки тільки забезпечення її належного рівня стане запорукою успішного розвитку України в третьому тисячолітті.

Одним із основних висновків прогнозу повинно стати визнання нагальної необхідності для України проведення чіткої державної демографічної політики на різних рівнях, зокрема з урахуванням ідей та рекомендацій Стратегії демографічного розвитку України, затвердженої Кабінетом Міністрів України в 2006 році.

Всі учасники засідання погодилися, що надзвичайно важливим є формування об’єктивної суспільної оцінки демографічних процесів. Тому необхідно налагодити систематичне їх висвітлення у засобах масової інформації з коментарем провідних вчених-демографів. Це дасть змогу позбутися політичних спекуляцій, тенденційності і водночас сприятиме формуванню у населення необхідних репродуктивних та міграційних настанов.

За результатами спільного засідання Президія Національної академії наук України та Колегія Державного комітету статистики України схвалили розроблений Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України за участю Держкомстату Демографічний прогноз розвитку України до 2050 року та постановили:

-        у встановленому порядку направити цей прогноз до Кабінету Міністрів України на розгляд та затвердження з метою введення цього показника до основних прогнозних макропоказників економічного та соціального розвитку України;

-        звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією щодо запровадження міжсекторального дослідження „Перспективи якісних змін людського потенціалу України в умовах глобалізації”, до проведення якого залучити фахівців НАН України, Академії медичних наук та Академії педагогічних наук;

-        ввести корективи до планів науково-дослідної роботи на 2008 та наступні роки НАН України, передбачивши у них поглиблену розробку проблем демографічного розвитку;

-        продовжити фундаментальні дослідження із прогнозування демографічних процесів та доручити Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за участю Державного комітету статистики України здійснити районування території України за комплексом демографічних ознак; розробити методику регіонального демографічного прогнозування; побудувати регіональний комплексний демографічний прогноз на період до 2030 року; побудувати прогноз пропозиції робочої сили в Україні; щорічно оновлювати комплексний демографічний прогноз та оприлюднювати його результати через зацікавлені міністерства і відомства та на офіційному сайті Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України; за результатами розробленого прогнозу в рамках постійно діючого в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України круглого столу провести засідання присвячене презентації результатів комплексного демографічного прогнозу України на період до 2050 року.

ПРОГНОЗ ДЕМОГРАФІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2050 РОКУ

КИЇВ - 2007

Значення демографічних прогнозів для формування довго- і середньострокової стратегії соціально-економічного розвитку країни важко переоцінити. Дані про чисельність і статево-віковий склад населення лежать в основі визначення перспективних доходів і видатків держави, зокрема таких важливих складових, як фінансування пенсій, соціальних виплат, освітніх та медичних закладів тощо. Без глибоких демографічних обґрунтувань неможливо визначити і розмір доходної частини бюджету, яка залежить від чисельності робочої сили, рівня її економічної активності, освіти і кваліфікації. Населення є головною продуктивною силою, а також споживачем матеріальних благ. Темпи та пропорції економічного розвитку країни, регіону, зокрема обсяги виробництва та споживання, їх зміни суттєво залежать від чисельності населення, його вікової, освітньої, професійної та соціальної структур, чисельності трудових ресурсів.

Динаміка чисельності та складу населення характеризується значною мірою невизначеності, процеси народжуваності, смертності та міграції мають стохастичний характер.  На їх перебіг впливає багато прихованих чинників, які складно виявити та кількісно виміряти. Це свідчить про принципову неможливість абсолютно точного дискретного (точкового) прогнозу. Так чи інакше закладені гіпотези і врешті-решт кінцеві результати реалізуються з певною імовірністю, а величина похибки залежить від імовірності реалізації прогнозу. Що меншим є прийнятний довірчий інтервал, то меншою є імовірність реалізації прогнозу. Тому більш коректною видається побудова інтервальних прогнозів, тобто припущень – з певною мірою імовірності – того, що очікувані зміни в демографічному розвитку країни не виходитимуть за певні межі.

Тому фахівці Держкомстату, Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ і Центру соціальних реформ застосували і висвітлили у відповідній монографії сучасну методологію демографічного прогнозування, основні гіпотези щодо народжуваності, смертності та міграції населення за окремими статево-віковими групами і результати побудови інтервального прогнозу чисельності і складу населення України до 2050 р.

Комплексний демографічний прогноз розроблений у 19 варіантах відповідно до різних сполучень гіпотез народжуваності, тривалості життя та міграції.

Середній варіант m являє собою комбінацію найбільш вірогідних гіпотез щодо очікуваної динаміки показників народжуваності, тривалості життя та міграцій з огляду на досягнуті їх рівні, новітню динаміку та можливі перспективи.

Високий варіант h ґрунтується на найбільш оптимістичних очікуваннях майбутніх тенденцій природного та механічного руху населення.

Низький варіант l₁ передбачає можливість консервації та певного загострення несприятливих явищ у демографічній ситуації в Україні.

Прогноз-застереження l₂  слугує аналітичною моделлю динаміки чисельності та особливостей вікової структури майбутнього населення України, в якій враховано підвищену смертність осіб працездатного віку внаслідок подальшого розгортання епідемії ВІЛ-СНІД. Відповідний прогноз міграцій передбачає істотне перевищення вибуття над прибуттям, що призведе до обезлюднення окремих територій в Україні.

Нормативний варіант n передбачає встановлення цільових показників на певні дати. Показники за проміжні роки знаходяться інтерполяцією. Цей варіант прогнозу припускає відсутність міграцій і вказує на можливі резерви покращення демографічної ситуації за допомогою „внутрішніх” чинників за умови розвитку демографічних процесів, аналогічних подібним до окремих країн Європи. Реальність досягнення показників за певний термін підтверджується темпами росту у відповідних країнах.

Народжуваність

Аналітичне підґрунтя.

Характерний для всього світу процес зниження народжуваності в Україні має цілий ряд особливостей. Головна з них пов’язана із відсутністю до середини 1990-х років зміни календаря народжуваності, тобто відповідного відкладання материнства до завершення навчання і формування соціального статусу жінки. Навпаки, через зниження середньої черговості дітонародження і відповідну відмову від народження дітей високих черговостей, які за звичай реалізуються у більш старшому віці, спостерігалося зниження середнього віку матері при народженні дитини. Таке омолодження материнства не притаманне розвиненим європейським країнам наприкінці ХХ сторіччя.

Ситуація змінилась лише в середині 1990-х років: від 1995 року середній вік матері при народженні дитини зростає (див. Додаток 1), від 2000 року спостерігається стале зростання коефіцієнтів народжуваності в групах 25-29 і 30-34-річних, а від 2001 – в групі 35-39-річних жінок. В результаті в 2006 році коефіцієнти народжуваності в 2-х останніх групах досягли максимального рівня за 1990-2007 роки, а в першій – за 1992-2007. До того ж, на фоні зниження рівня народжуваності в групі наймолодших жінок (до 20 років) від 2000 року показник, розрахований для групи 30-34-річних, стабільно його перевищує.

Вірогідно, покоління 1970-х років народження почали переходити на європейську модель. Саме в цих поколіннях спостерігається зниження народжуваності в молодшому фертильному віці й відкладання перших народжень. Відповідно реалізація перших народжень у більш старшому віці серед цих поколінь і зумовила зростання сумарного показника народжуваності (СКН) від 2002 року.

Такі загальні міркування слугують базою формування кола гіпотез щодо народжуваності.

Гіпотези.

Гіпотези щодо народжуваності сформовані у 5 варіантах: середньому – m, високому – h₁, високому –h₂ , низькому – l та нормативному - n.

Середній варіант прогнозу - m. Якщо не станеться катастрофічних зрушень в пронаталістській політиці на кшталт підвищення розміру допомоги при народженні дитини до 2-3 середніх річних заробітних плат, у 2007-2008 рр. темпи зростання народжуваності імовірно знизяться через вичерпання потенціалу реалізації запланованих народжень. У 2008 р. СКН досягне 1,33. При цьому слід підкреслити, що очікується реалізація саме не відкладених, а запланованих на наступні роки народжень. Тому від 2009 р., скоріше за все, відбудеться незначний „відкат” народжуваності, який триватиме до 2011 р. СКН при цьому знизиться до 1,26. Після цього когорти матерів знову вступлять у „спокійний” період дітонародження, не спотворений заходами демографічної політики.

За цим варіантом прогнозу в 2018 р. СКН становитиме 1,4 дитини на жінку. Після того продовжиться повільне зростання як результат завершення зміни календаря народжень. Поширеними будуть як одно-, так дводітні сім’ї. В результаті від 2025 р. до кінця періоду можна очікувати встановлення СКН близько 1,5 дитини на жінку.

За варіантом h₁ передбачається досягнення СКН рівня 1,7 дитини на жінку в 2025 р. Згодом, від 2030 р. цей рівень може бути підвищено до 1,8 вже в тих когортах матерів, які ще не народилися на момент розробки прогнозу. Такий рівень СКН означає поширеність стандарту дводітності з поправкою на безплідність та нереалізовані можливості дітонародження певною часткою населення. За цим варіантом прогнозу СКН становитиме 1,8 до кінця прогнозного періоду.

Цей варіант ґрунтується на використанні досвіду економічно розвинених країн із соціально орієнтованою економікою. Виділення і пом’якшення впливу основних факторів, що спричиняють скорочення народжуваності, дозволить протягом кількох десятиліть планомірно збільшити народжуваність в Україні.

Варіант h₂ прогнозу спирається на припущення про масштабну імміграцію з країн Азії. Очікуються зміни СКН відповідно до питомої ваги прибулих протягом суміжних 3-4 років в складі місцевих мешканців, оскільки протягом кількох років іммігранти зберігають репродуктивні настанови країн свого походження. Певне накопичення іммігрантів із країн із більш високою репродуктивною активністю сприятиме відповідному збільшенню СКН в Україні. В 2011 р. таке перевищення (порівняно з середнім варіантом прогнозу) становитиме 1%. В 2028 р. перевищення сягне 3%. Наприкінці ж прогнозного періоду із накопиченням в Україні іммігрантів із країн Азії та Африки народжуваність може зростати до 4-5% порівняно з трансформаційним перебігом народжуваності, врахованим у середньому варіанті.

Низький варіант l прогнозу передбачає зниження СКН після 2008 р. внаслідок реалізації перших народжень поколіннями 1985-1987 рр. народження, а також зниження компенсаторного ефекту в найближчі роки для більш старших поколінь. Якщо наступні покоління продовжать тенденцію відкладання не лише других, а й перших народжень, можна очікувати новий спад народжуваності через подальше зростання середнього віку матері при народжені дитини. За такого перебігу подій СКН у 2008 р. не перевищить 1,30, після чого поступово знижуватиметься і в 2013 р. досягне 1,10. Через інтенсивну демографічну деградацію сільської місцевості відбуватиметься зростання питомої ваги міських мешканців у складі населення, а отже прискорене поширення притаманних їм стереотипів репродуктивної поведінки, обумовленої переважними настановами на однодітну сім’ю. На практиці це означатиме поступове зниження СКН до 0,9 у 2020 р. з подальшим збереженням його на цьому рівні.

Нормативний варіант n передбачає досягнення в 2025 р. рівня і повікової кривої народжуваності Данії 2005 р. Ця країна з сумарного показника 1,38 в 1983 підняла народжуваність до 1,80 в 1995 р. Впродовж наступних років зберігала на рівні не нижче 1,72 (в 1998 р.). За умов реалізації системної демографічної політики, підпорядкованої визначеним стратегічним пріоритетам, можна підвищити народжуваність в Україні.

Тривалість життя

Аналітичне підґрунтя.

На відміну від тенденцій, поширених в економічно розвинених країнах світу, де вони мають чітку майже лінійну спрямованість, тенденції смертності населення України мають синусоїдальний хвилеподібний характер. Особливо значними є коливання смертності чоловіків, чия середня очікувана тривалість життя упродовж одного календарного року може зрости або скоротитись на рік (саме такі зміни спостерігались у 2005 та 2006 рр.).

Динаміка смертності однорічних і навіть п’ятирічних вікових груп піддається впливу випадкових флуктуацій. Тому формулювання гіпотез прогнозу доцільно розробляти в межах більш „широких” вікових груп. Виділення їх має здійснюватися на основі структури причин смерті, властивих різним віковим групам. Такий підхід дає змогу не лише прогнозувати траєкторії окремих повікових коефіцієнтів смертності згідно з більш загальними припущеннями в „широких” вікових групах, а й формулювати змістовний прогноз смертності у зв’язку з очікуваними найбільш вірогідними змінами у подоланні тих чи інших хвороб у майбутньому.

Очевидно, що прогнозні гіпотези для немовлят повинні розроблятися окремо як через їх порівняно високу смертність (із суміжними віковими групами), так і особливу структуру причин смерті, не властивих для решти вікових груп: вроджені аномалії, та стани, що виникають у перинатальному періоді. Вікова група 1-19 років виділена через переважання травм і отруєнь, новоутворень та хвороб нервової системи та органів чуттів. Вікові групи 20-39 і 40-59 років здійснюють найбільший внесок у надсмертність населення України порівняно з рештою країн Європи. У віці 20-39 років ефективно конкурують чотири класи хвороб (травми й отруєння, інфекційні та паразитарні хвороби, хвороби системи кровообігу, новоутворення). У віці 40-59 років конкуренцію з інфекційними хворобами, хворобами органів травлення та дихання виграють хвороби системи кровообігу. Травми та новоутворення залишаються серед основних факторів смертності цієї вікової групи, при цьому новоутворення також посилюють свій вплив. У віці 60 і старше років головну роль відіграють хвороби системи кровообігу та новоутворення. Хоча доволі значну частку відносять до „не класифікованих у інших рубриках”, видається, що частина цих смертей також на рахунку двох зазначених класів.

 Попри в цілому сприятливу динаміку ймовірностей дожиття  у дитячих та юнацьких вікових групах  слід звернути увагу на суперечливі тенденції 2004-2006 рр.  – хвилеподібні коливання були характерні для смертності і немовлят, і населення доволі широкого вікового інтервалу (1-20 років).

На фоні дуже повільного, але практично невпинного зниження ймовірностей дожиття від 20 до 40років упадає в око значно більше, але хвилеподібне зниження – від 40 до 60 років. Чи не єдиною позитивною ознакою тенденцій смертності населення цієї вікової групи є перше після 1996-1998 років зростання імовірності дожиття у 2006 р.

Через загальний низький рівень коливання ймовірностей дожиття від 60 до 100 років є найбільш значними.  Однак від 1998 року спостерігається їх невпинне зниження.

Гіпотези.

Гіпотези щодо тенденцій смертності сформовано у 5 варіантах – середньому m, високому h, низькому l₁,  низькому l₂  та нормативному n.

За середнім варіантом m прогнозу передбачається подальше зниження смертності немовлят. На кінець прогнозного періоду імовірність померти досягне 6,5 та 5,5‰ для хлопчиків і дівчаток відповідно. Очікується стабілізація смертності дітей та підлітків у віці 1-19 років до 2008 р., після чого передбачається подальше зниження смертності упродовж усього прогнозного періоду. Імовірність дожиття від 1 до 20 років у 2050 р. становитиме 993 та 996‰. Видається найбільш вірогідною стабілізація смертності у віці 20-24 роки та повільне її зростання у віці 25-39 років до 2010 р. Після цього слід очікувати поступове скорочення смертності у віці 20-24 роки та пришвидшене – у віці 25-39 років. Вже в 2012-2014 рр. смертність у цих вікових групах досягне локального мінімуму – рівня 1998 р. Після цього темпи зниження смертності уповільняться, проте загальний напрям тенденції зберігатиметься. Імовірність дожити від 20 до 40 років досягне 967 та 989‰ наприкінці прогнозного періоду. Передбачається уповільнення зростання смертності в 40-59 років і скорочення від 2010-2012 рр. Так, у 2011 р. очікується досягнення рівня смертності 1998 р., а в 2015 р. – рівня 1990 р. Подальше скорочення смертності пов’язується з „витісненням” хвороб системи кровообігу та новоутворень у більш старші вікові групи та зниженням смертності від зовнішніх причин смерті. На кінець прогнозного періоду за цим варіантом імовірність дожити від 40 до 60 років становитиме 838 та 938‰. Очікувана тривалість життя при досягненні 60 років у 2050 р. сягне 17,8 (чоловіки) та 22,6 років (жінки).

Відповідно до вірогідних змін смертності в широких вікових інтервалах за цим варіантом прогнозу очікувана тривалість життя при народженні до 2050 р. зросте до 71,5 та 79,5 років для чоловіків і жінок відповідно, що приблизно відповідає середньому прогнозу ООН для всього світу (очікувана тривалість життя при народженні для обох статей 75,0 року).

За високим варіантом h передбачається більш інтенсивне зниження смертності немовлят вже з 2008 р. До кінця прогнозного періоду цей показник знижуватиметься за лінійним трендом до 5,5 для хлопчиків і 4,5‰ – для дівчаток. Темпи скорочення смертності населення 1-19 років відповідатимуть тим, що спостерігались протягом 2000-2005 рр. Згодом вони уповільняться. Очікується значне скорочення статевої диференціації імовірності дожиття – з 987 та 993‰ в 2005 р. до 993 та 997‰ в 2030 р. У 2050 р. цей показник становитиме 995 та 997‰ відповідно для чоловіків і жінок. Очікується зниження смертності населення 20-39 років темпами, які відмічались у 1996-1998 рр. Імовірність дожити від 20 до 40 років у 2008 р., таким чином, зросте до 909‰ для чоловіків та 973‰ – для жінок. У 2050 р. цей показник досягне 980 та 992‰ для чоловіків і жінок відповідно. Імовірність померти на проміжку 40-60 років поступово зросте з 667 та 879‰ у 2005 р. до 847 та 938‰ у 2030 р. та 912 і 945‰ – у 2050 р. Смертність у віці 60 років і старше в короткостроковій перспективі стабілізуватиметься на рівні 2005 р., після чого повільно зростатиме до 2030 р. В наступні десятиліття прогнозного періоду темпи зростання тривалості життя в похилому віці зростуть через можливе покращення медичного обслуговування та рівня життя пенсіонерів. Середня очікувана тривалість життя при досягненні 60 років в 2050 р., за цим варіантом прогнозу, становитиме 20,7 та 23,7 років для чоловіків і жінок відповідно.

Основний приріст тривалості життя за цим варіантом припадатиме на вікові групи 25-59 років. Очікувана тривалість життя при народженні може досягти наприкінці прогнозного періоду 76,5 та 81,0 року для чоловіків і жінок відповідно.

Відповідно до низького варіанту l₁ прогнозу смертності після певного зростання у найближчій перспективі, обумовленого зміною методології обліку живонароджених, показники смертності немовлят повільно знижуватимуться. В 2050 р. очікується досягнення рівня 7,5 та 6,0‰ для хлопчиків та дівчаток відповідно. Передбачається стабілізація імовірності дожиття від 1 до 20 років у 2008-2010 рр.,  після чого продовжиться поступове їх скорочення до кінця прогнозного періоду. Ризик смерті в цьому віковому проміжку на кінець прогнозного періоду становитиме 9 та 5‰ для чоловіків і жінок відповідно. Переважно через високий рівень смертності від зовнішніх чинників у віці 20-60 років спочатку очікується продовження існуючих негативних тенденцій із стабілізацією показників у 2008-2011 рр. і їх зниження – від 2012 р. У  2050 р. ризик смерті в інтервалі 20-40 років становитиме 57 та 18‰, а від 40 до 60 – 251 та 85‰ відповідно для чоловіків та жінок.  Оскільки очікувана тривалість життя при досягненні 60 років у загальних рисах повторює коливання очікуваної тривалості життя при народженні, хоча із меншою амплітудою, очікується стабілізація коефіцієнтів смертності протягом найближчих 3-5 років та їх поступове скорочення у подальшому періоді. Середня очікувана тривалість життя при досягненні 60 років становитиме у 2050 р. 15,6 років для чоловіків та 21,0 – для жінок.

Розрахунки, що ґрунтуються на наведених припущеннях, показують, що тривалість життя при народженні в 2008 р. досягне 60,5 та 72,8 років для чоловіків і жінок. Після цього повільно зростатиме до 62,0 та 74,0 років у 2030 р. На кінець прогнозного періоду можна очікувати 66,5 та 77,0 років для чоловіків і жінок.

Прогноз-застереження l₂ передбачає подальше поширення епідемії ВІЛ-СНІД та туберкульозу. За оцінками епідеміологів, у 2010 р. в Україні очікується порядку 43,4 тис. померлих від СНІД. За новими прогнозами, пік річної кількості померлих від СНІД буде досягнуто в 2014 р. і становитиме 59,0 тис. осіб. Основні втрати тривалості життя за цим варіантом передбачаються у вікових групах найбільшого ризику смерті від соціально зумовлених хвороб: 25-39 (через ВІЛ-СНІД) та 35-59 (через туберкульоз). Остання вікова група також може суттєво втрачати через імовірне зростання смертності від серцево-судинних хвороб та новоутворень.

У віці 60 років і старше за наднизьким варіантом очікується зростання смертності внаслідок погіршення рівня життя та медичного обслуговування. Тривалість життя при досягненні цього віку знизиться з 13,8 та 19,1 року в 2005 р. і становитиме в 2010 р. 12,0 та 17,0 року, а на кінець прогнозного періоду – 14,0 та 20,0 для чоловіків і жінок відповідно.

Таким чином, за умов консервації найбільш негативних тенденцій смертності уже в 2011 р. очікувана тривалість життя при народженні може скласти 58,0 та 70,0 року для чоловіків і жінок відповідно. У подальшому навіть за цим варіантом слід очікувати зростання тривалості життя населення внаслідок поширення самозбережувального типу поведінки та ефекту відбору найбільш пристосованих. На кінець прогнозного періоду очікується 63,0 та 75,0 року чоловіків і жінок відповідно.

За нормативним варіантом прогнозу n референтними країнами обрані Польща та Швеція. Оскільки Польща за порівняно короткий термін досягла 70,93 та 79,62 року для чоловіків і жінок (в 2006 р.), то вбачається цілком реальним досягнення Україною близьких показників у 2025 р. (за цим варіантом прогнозу 71,5 та 79,2). Після цього темпи росту мають знизитися внаслідок вичерпання потенціалу росту за рахунок „усувних” причин смерті. На 2050 р. передбачається досягнення повікових показників смертності, досягнутих Швецією в 2005 р. (78,4 та 82,7 для чоловіків і жінок відповідно).

Міграція

Аналітичне підґрунтя.

Від початку економічних та політичних трансформацій відбулося значне зниження інтенсивності стаціонарних міграцій. Після потужного міграційного припливу в 1991-1993 рр., пов’язаного із розпадом  СРСР, Україна на десятиріччя стала країною еміграції. Міграційні  втрати за цей період перевищили 1 млн.осіб. лише у 2005 р. міграційний баланс знову став додатнім, а в 2006-2007 рр. тенденція міграційного зростання закріпилася.

Перехід до додатного міграційного балансу відбувся, головним чином, за рахунок скорочення масштабів вибуття населення з України при стабілізації обсягів прибуття. Зменшення кількості вибулих по всіх напрямах руху стало наслідком вичерпання етнічної складової, зниження ролі економічних чинників та розширення можливостей реалізації зворотної трудової міграції без зміни місця проживання. Еміграційний потенціал сучасного населення обмежений контингентом зовнішніх трудових мігрантів та висококваліфікованих спеціалістів.

Гіпотези.

Прогноз міграцій розроблений у 5 варіантах: середньому – m, високому – h, низькому – l ₁, низькому – l₂  та нормативному – n.  

Середній варіант m прогнозу передбачає додатне сальдо міграційного обміну з країнами колишнього СРСР відповідно до тенденцій останніх років, другу хвилю повернення до України раніше депортованих народів, розвиток імміграційного припливу з країн, що розвиваються (до 47-53 тис. осіб на рік). Сальдо зовнішніх міграцій поступово зростатиме, досягнувши максимуму у +90 тис. осіб наприкінці 2020-х років, а потім дещо зменшиться до 73-77 тис. Його величина у другій половині прогнозного періоду більше, ніж наполовину забезпечуватиметься за рахунок афро-азійських країн.

Високий варіант h прогнозу передбачає прискорене зростання припливу населення. Сальдо міграцій зростатиме упродовж усього періоду  до 120-122 тис. осіб на рік наприкінці 2040-х років.

У випадку реалізації низького варіанту l₁ до 2015 року слід очікувати сплеску вибуття за межі колишнього СРСР, а після – значних міграційних втрат в обміні населенням з Росією. Сальдо міграцій буде від’ємним упродовж більшої частини прогнозного періоду, додатній міграційний баланс спостерігатиметься лише у 2020-2035 рр., коли припиниться сплеск еміграції на Захід і сформується потік прибуття зі Сходу.

Прогноз-застереження l₂ припускає від’ємне сальдо міграцій упродовж всього періоду до -50 тис. осіб на рік.

Нормативний варіант n означає повну відсутність зовнішніх міграцій.

Чисельність та статево-віковий склад населення

Розрахунки загальної чисельності населення та його статево-вікового складу на перспективу виконані згідно з методологією компонентного демографічного прогнозу взаємним „накладанням” числових характеристик сформульованих вище гіпотез окремих компонент природного та механічного руху.

На структуру та динаміку всієї чисельності населення України за будь-яким варіантом прогнозу найближчим часом сильно впливатимуть демографічні „хвилі”, вже закладені в сучасному складі в результаті колишнього перебігу демографічних подій. Згодом ці хвилеподібні коливання поступово згладжуватимуться за умови відсутності нових екстраординарних подій регіонального та національного масштабу, що можуть деструктивно вплинути на демографічні процеси.

На тлі загального зниження чисельності населення в Україні посилюватиметься процес його постаріння. Хоча в останні роки рівень постаріння „знизу” дещо знизився через підвищення народжуваності, невдовзі особливості вікової структури діятимуть у бік посилення постаріння населення.

Взагалі процес старіння є цілком об’єктивним і закономірним явищем, наслідком зростання тривалості життя і переходу на сучасний тип демографічного відтворення в цілому. Відповідно практично за будь-яким варіантом прогнозу рівень постаріння істотно збільшиться. Демоекономічне навантаження на працездатне населення зростатиме. Уникнути кризи у сфері соціального захисту можна лише завдяки переходу на нову систему пенсійного забезпечення. Хочеться сподіватися, що вона виявиться гуманною, спрямованою на забезпечення активного довгого життя і після досягнення пенсійного віку.

За будь-яким із варіантів демографічного прогнозу чисельність населення України зменшуватиметься впродовж усього прогнозного періоду. Чисельність померлих перевищуватиме кількість народжених як унаслідок структурного чинника (зниження питомої ваги жінок у фертильному віці, тобто звуження репродуктивної бази, і натомість збільшення частки осіб старшого віку), так і інтенсивного (нетто-коефіцієнт очікується нижче рівня простого відтворення). Хоча за кількома варіантами передбачається додатне сальдо зовнішніх міграцій, воно не компенсуватиме природного скорочення населення України.

Таким чином, за „середнім” варіантом прогнозу чисельність населення України на початок 2051 р. досягне 36,0 млн. осіб. Питома вага осіб старше 65 років становитиме 24,2%. При цьому майже кожен третій мешканець України перетне вікову позначку 60 років. Загальне зниження порівняно з початком 2007 р. (46,466 млн. осіб) становитиме 22,4%.

За „високим” варіантом кількість мешканців України сягне 42,3 млн. осіб. При цьому структурні особливості будуть близькими до середнього варіанту, оскільки до похилого віку доживатиме більше людей (через нижчий рівень смертності), проте дітей і молоді також буде більше (через вищий рівень народжуваності). Частка осіб старше 65 років досягне 24,2%, старше 60 років – 32,5%. Загальне зниження порівняно з початком 2007 р. складе 9,0%.

„Низький” варіант передбачає 24,8 млн. осіб на початок 2051 р., рівень старіння за шкалою ООН становитиме 27,0%, за шкалою Е. Россета – 37,0%. Загальне зниження порівняно з початком 2007 р. досягне 46,6%.

Висновки

За найбільш вірогідними сценаріями демографічного прогнозу, чисельність населення в Україні впродовж найближчих 50 років скорочуватиметься досить швидкими темпами. Це пояснюється значною втратою демографічного потенціалу: поширеними стандартами малодітності, низькою тривалістю життя, високим досягнутим рівнем старіння, а за окремими варіантами також несприятливим міждержавним міграційним обміном. Основні параметри сучасного та очікуваного режиму демографічного відтворення такі:

• Один із найнижчих у світі рівнів народжуваності, що утримується впродовж тривалого часу, зумовлює невеликий репродуктивний базис (нечисленну кількість осіб у фертильному віці) уже в найближчі роки. Загальносвітові тенденції показують різке скорочення народжуваності в переважній більшості країн. Це змушує переглядати останні прогнози чисельності населення світу у бік зниження. В Україні ж зростання народжуваності вище рівня простого відтворення вітчизняними та міжнародними експертами визнається малоймовірним.

• Тривалість життя на європейському просторі вигідно виглядає лише у порівнянні з Росією. Хоча у більшості країн світу цей показник поступово зростає, в Україні тенденція має хвилеподібний характер із загальною тенденцією до скорочення, до того ж і структура смертності за причинами та віком є доволі архаїчною. Проте, навіть якщо тривалість життя зростатиме дуже інтенсивно, бажаного приросту чи, принаймні, скорочення темпів падіння чисельності населення це не забезпечить.

• В умовах вичерпання потенціалу демографічного зростання чи не єдиною можливістю нарощення загальної кількості населення України стає активна імміграційна політика. Однак, демографічний дефіцит в Україні настільки значний, що за масштабів міграції, необхідних для його покриття, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівноваги суспільства, труднощі взаємоадаптації корінного і прибулого населення. Доцільнішим видається залучення обмежених груп іммігрантів, що не дозволить подолати депопуляцію, але забезпечить уповільнення її темпів, а також дозволить досягти більш-менш прийнятного співвідношення між платниками податків та особами, що перебувають на утриманні держави.

В Україні, як і в багатьох країнах Європи, відмічається скорочення чисельності населення. Переважно, це зумовлено депопуляцією (перевищенням числа померлих над кількістю народжених). Проте, загальносвітове зниження чисельності населення, за деякими оцінками з високим ступенем вірогідності станеться вже в цьому столітті. Таким чином, Україна, як і більшість країн Європи, знаходиться в „авангарді” депопуляції планети.

Демографічний прогноз не є самоціллю і не претендує на абсолютну точність передбачення. Прогноз, перш за все, є методом перспективного аналізу. Певною мірою, він сам „творить” майбутнє. Демографічний прогноз вказує на ті шляхи розвитку населення, які можуть реалізуватися при визначених гіпотезах. У цьому сенсі прогноз виступає „інструментом”, вказуючи на можливі та необхідні кроки у регулюванні процесу відтворення населення.

Одним із основних висновків є визнання нагальної необхідності для України проведення чіткої державної демографічної політики на різних рівнях. Для цього слід включити до державної практики рекомендації Концепції та Стратегії демографічного розвитку України. Механізм реалізації демографічної політики має бути зорієнтованим на ринкові важелі ресурсного і організаційного забезпечення, передбачати фінансування загальних і спеціальних програм за умов поєднання коштів державних, регіональних, місцевих бюджетів, суб’єктів господарювання, а також приватних, благодійних і страхових фондів.

Надзвичайно важливою є формування об’єктивної суспільної оцінки демографічних процесів. Необхідно налагодити систематичне їх висвітлення у засобах масової інформації з коментарем провідних вчених-демографів. Це дасть змогу позбавитися тенденційності, політичної забарвленості і водночас сприятиме становленню необхідних настанов – репродуктивних, вітальних, міграційних.